1 1 1 1 1 Rating 0.00 (0 Votes)

Переглянути інші рішення з нашими експертизами

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.,

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кредитної спілки Iсток до ОСОБА_1 за участю третьої особи: Відділу у справах дітей Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про зняття з реєстраційного обліку та виселення,-

Розгорнути повний текст

ВСТАНОВИВ:

17.07.2017 року до Приморського районного суду м. Одеси звернувся представник Кредитної спілки Iсток з позовною заявою до ОСОБА_1 та згідно уточненої позовної заяви просив:

- зняти з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

- виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2.

- виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

- визначити місце постійного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із матір'ю за адресою м. Одеса, вул. Суворовська, 8, буд № 20.

- зареєструвати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою м. Одеса, вул. Суворовська, 8, буд № 20.

При цьому посилаючись на те, що 19 червня 2008 року між КС Істок та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № КДК-1264 з додатками, відповідно до якого кредитор на умовах Договору надав позичальнику грошові кошти в сумі 570 000,00 грн. строком користування до 20.06.2012 року. 20.06.2008 року між Кредитною спілкою Істок та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір. Відповідно до п. 7 Іпотечного договору в забезпечення виконання зобов'язань Іпотекодавця перед Іпотекодержателем з метою своєчасного виконання Кредитного договору № КДК-1264 від 19.06.2008 року Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві особистої приватної власності наступне майно: ізольовану квартиру під № 2, що знаходиться в будинку № 21 по вулиці Катерининська в м. Одесі, яка в цілому складається з 3 житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 83,1 кв. м. та житловою площею 60,9 кв. м. Рішенням Київського районного суду м. Одеси позовні вимоги Кредитної спілки Істок до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № КДК-1264 від 19.06.2008 року задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС Істок заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 938 502, 41 гривень, у тому числі заборгованість за кредитом 489871, 90 гривень, заборгованість за відсотками - 423 789,07 гривень та індекс інфляції - 24841,44 гривень. Станом на 01.02.2017 року рішення суду не виконано та вимоги КС Істок до ОСОБА_1 про виселення з наданого в іпотеку майна, а саме квартири № 2, що знаходиться в будинку № 21 по вулиці Катерининська в м. Одесі, добровільно виконані не були, у зв'язку із чим позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд у їх задоволенні відмовити з підстав передбачених у письмовому відзиві до позову.

Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з'явився, надав письмові пояснення до справи, згідно з якими, позовні вимоги не підтримав, просив прийняти рішення з урахуванням прав та інтересів малолітньої дитини.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до наступних висновків.

Так, в силу ч.1 ст.4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 19 червня 2008 року між КС Істок та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № КДК-1264 з додатками, відповідно до якого Кредитор на умовах Договору надав Позичальнику грошові кошти в сумі 570 000,00 грн. строком користування до 20.06.2012 року.

20.06.2008 року між Кредитною спілкою Істок та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 4166.

Відповідно до п. 7 Іпотечного договору в забезпечення виконання зобов'язань Іпотекодавця перед Іпотекодержателем з метою своєчасного виконання Кредитного договору № КДК-1264 від 19.06.2008 року, Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві особистої приватної власності наступне майно: ізольовану квартиру під № 2, що знаходиться в будинку № 21 по вулиці Катерининська в м. Одесі, яка в цілому складається з 3 житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 83,1 кв. м. та житловою площею 60,9 кв. м.

29.05.2013 року Київським районним судом м. Одеси по справі № 1512/2-1274/11 прийнято рішення, відповідно до якого позовні вимоги Кредитної спілки Істок до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № КДК-1264 від 19.06.2008 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС Істок заборгованість за кредитним договором КДК - 1264 від 19.06.2008 року в загальній сумі 938 502, 41 гривень, у тому числі заборгованість за кредитом 489871, 90 гривень, заборгованість за відсотками - 423 789,07 гривень, індекс інфляції - 24841,44 гривень. Рішення набрало законної сили 15.10.2013 року, проте станом на 01.02.2017 року рішення суду не виконано.

Відповідно до п. 27 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ Про іпотеку .

Згідно довідки, що є випискою з домової книги про склад сім'ї та реєстрації у вищевказаній квартирі мешкають та зареєстровані 3 особи, а саме: ОСОБА_1 1981 р. н., зареєстрований з 05.11.1996 року; ОСОБА_3 2006 р. н., зареєстрований з 20.05.2014 року та ОСОБА_4 2009 р. н., зареєстрована з 20.05.2014 року.

За змістом ч.1 ст.575 ЦК та ст.1 закону Про іпотеку , іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст.589 ЦК, ч.1 ст.33 закону Про іпотеку в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст.12 цього закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплено в ст.590 ЦК й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено законом Про іпотеку , згідно з ч.3 ст.33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ч.1 ст.40 закону Про іпотеку передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їхніх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Спеціальним правилом, яким визначається порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК, у ч.1 якої передбачено підстави виселення. У ч.3 ст.109 цього кодексу врегульовано порядок виселення осіб. За змістом ч.2 ст.40 закону Про іпотеку та ч.3 ст.109 ЖК після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють будинок або приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення при зверненні стягнення на приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення. Постійне приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Отже, у ч.2 ст.109 ЖК установлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення. Як виняток допускається виселення без надання іншого приміщення при зверненні стягнення на приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст.39 закону Про іпотеку підлягають застосуванню як положення ст.40 цього закону, так і ст.109 ЖК. Таким чином, особам, яких виселяють із житлового будинку (приміщення), що є предметом іпотеки та придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому відповідно до положень ч.2 ст.109 ЖК постійне житло має бути визначено в рішенні суду.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2, яка цілому складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 83,1 кв.м., у тому числі житловою площею 60,9 кв.м., належить ОСОБА_1 на підставі Договору дарування посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою 20 травня 1994 року за р. № 8-2545. Право власності на квартиру зареєстроване в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації в книзі 85 доп. на стор. 130 під реєстровим № 578.

Таким чином, придбання житла відбулося до укладання кредитного договору, договору іпотеки, а також до фактичного отримання позичальником кредитних коштів.

Таким чином, оскільки іпотечне майно отримано відповідачем не за кредитні кошти, то в розумінні вищевказаних положень, позивачем необхідно було вказати інше майно, яке має бути надано відповідачу одночасно з виселенням.

Так, позивачем не вказано іншого майна, яке має бути надано ОСОБА_1 одночасно з виселенням.

Разом з тим, позивач просить визначити місце постійного проживання малолітніх дітей відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із матір'ю за адресою м. Одеса, вул. Суворовська, 8, буд № 20.

Згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2014 року ОСОБА_7, яка є дружиною ОСОБА_1, володіє 1/1 житлового будинку за адресою м. Одеса, вул. Суворовська, 8, буд № 20, загальною площею 80,1 кв. м. Підстава виникнення права власності - Свідоцтво про право на спадщину р №5-94, 03.02.2012 року, видане Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою.

Згідно Висновку № ЕД-2-1-53/14 будівельно-технічного експертного дослідження від 27.11.2014 року, встановлено, що технічний стан житлового будинку № 20 по вул. 8-й Суворовській в м. Одесі, на момент проведення обстеження класифікується як незадовільний .

У судовому засіданні експерт ОСОБА_8 підтвердила вищенаведені висновки експертизи щодо незадовільного стану житлового будинку № 20, по вул. 8-й Суворовській, у м. Одесі.

Отримати персональну консультацію

Розгорнути повний текст

Згідно зі ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти у оренду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 18 Закону України Про охорону дитинства передбачає право дитини на житло. Відповідно до вимог цього Законудержава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав та інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Оцінивши всі докази по справі, суд приходить до висновку, що виселення дітей з квартири АДРЕСА_3, призведе до порушення прав малолітніх дітей на житло.

ОСОБА_8 того, під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, незазначення позивачем іншого постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши та оцінивши наявні у справі докази, суд, керуючись законом, приходить до висновку що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про зняття з реєстраційного обліку суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Суд не є органом реєстрації місця проживання та місця перебування осіб.

Також позивачем не зазначено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідних органів із заявою про зняття з реєстраційного обліку відповідачів та йому в цьому було неправомірно відмовлено, тому ця вимога також є передчасною.

ОСОБА_8 того, вимога позову про зняття з реєстраційного обліку відповідачів є похідною від вимоги про виселення, в задоволенні якої судом відмовлено.

У зв'язку з чим, дана позовна вимога є передчасною та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2 , 4 , 13 , 76-81 , 95 , 258-259 , 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Кредитної спілки Iсток до ОСОБА_1 за участю третьої особи: Відділу у справах дітей Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про зняття з реєстраційного обліку та виселення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Розгорнути повний текст

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України ).

Повний текст рішення суду складений 29.10.2018 року.

Суддя: А.Ю. Бойчук

Схожі матеріали:

Корисна інформація: