5 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (2 Votes)

почеркРентген особистості

Якщо «рукописи не горять», то й почерки людей здатні зберегтися в цих рукописах, тож ми маємо шанс залишити для майбутніх поколінь не лише власні занотовані думки, а й інформацію про окремі риси характеру, хвороби та емоції. Бо ж саме почерк, як тлумачать його сучасні словники української мови – це індивідуальна манера письма, спосіб накреслення літер, базована на письмово-руховій навичці система рухів, за допомогою якої людина зображає умовні графічні знаки. Почерк відображає дуже багато особливостей нашого внутрішнього світу.

Історія експертизи почерку супроводжує існування письма і нерозривно пов’язана із судовою та криміналістичною сферами суспільного життя. На сьогодні багатий інструментарій дослідження пропонує такий розділ криміналістики, як графологія – вчення про тісний зв'язок між почерком та особистістю людини. Безперечно, відлік почеркознавчої експертизи слід брати з того часу, коли письмо перетворилося в суспільну необхідність та надбання широких кіл населення, бо поки воно було набутком служителів культу, владної верхівки чи найбільш освічених окремих представників, то не могло ніяк свідчити про людську індивідуальність.

І Крим, і Рим, і чужий почерк

Вважають, що вперше до поняття почерку як певного показника достовірності чи недостовірності документів звернулися ще у Древньому Римі, в епоху правління імператора Нерона (І ст. нашої ери), де в судах його використовували як аргумент доказу чи спростування. В одному з листів тодішнього імператора Нерона промовисто сказано: «Я боюся цієї людини тому, що її почерк показує, що у неї – зрадницька натура». Так само в цей період почерком цікавилися греки, але далеко у своїх пошуках вони вирішили не заходити. Ще раніше почерк почасти осмислювали у Китаї. Наприклад, знаменитий Конфуцій писав: «Бійтеся людини, почерк якої нагадує рух очерету, що коливається вітром». Звичайно, такі древні звернення до питання почерку були радше інтуїтивними чи й культурологічними, аніж науковими, але підготували певний ґрунт для зародження фундаментальніших досліджень графології.

Народження у Відродженні

Епоха Ренесансу стала проривом у багатьох сферах наук та поставила в їхній центр людське тіло й особистість. У 1630 році з’явився трактат італійця Камілло Бальдо з довжелезною назвою «Tratto come una letra si cognoscano la natura e qualita del scrittore». Себто: «Як зрозуміти природу і риси людини, поглянувши на букву, яку вона написала». Приблизно в цей час у руслі графології працював неапольський професор анатомії Марк Аврелій Северино, який так і не видав першу книгу «Пророк, чи пророцтво за листом», але 1678 року опублікував свої думки у статті «Vaticinator indices quon peut tirer de la maniere dont chacun forme son ecriture» («Ознаки, які можна отримати з манери письма») в газеті «Le Mercure galant».

Крім Італії, почеркознавство популяризували німецькі вчені: про почерк як маркер індивідуальності писав Йоганн Гете, хоча уявлення німців були доволі наївними та спрощеними.

Нове імя та «чотири руки» графології

Двісті років після Бальдо французький абат Мішон розвинув вчення свого вчителя абата Фландрена та склав цілу школу зацікавлених у почеркові дослідників. Саме абат Мішон «дав» ім’я новій науці, поєднавши грецькі слова «графо» (писати) і «логос» (слово, наука), і використав його уперше у праці «Система графології» 1872 року. Робота Мішона отримала розвиток у дослідженнях Крепьє-Жамена, який на початку 80-х рр. ХІХ ст. зробив чіткіші та глибші аналізи різних видів почерку людини.

Саме з цього часу графологія не лише почала свій історичний шлях як окрема дисципліна, а й спромоглася на чотири різні напрямки замість єдиного каліграфічного, що існував у суспільстві й потребував лише такого критерію як уміння красиво виводити літери. Виникли наступні сфери:

- сигналетична графологія (фундатор – французький криміналіст Альфонс Бертильон, 1987 рік; до уваги беруть найвиразніші прикмети почерку – розмір, нахил, форму тощо);

- графометрична (француз Едмонд Локар);

- експериментальна (аналіз всіх вимірів почерку);

- власне графологічна (синтетична).

«Батьком» нинішньої графології багато хто вважає німецького дослідника Людвіга Клагеса, що на початку ХХ ст. провів велику роботу задля систематизації й теоретизації цієї науки. На сьогодні графологія активно розвивається, входить до вишівських курсів криміналістики та має велике прикладне значення. Її інструментарій допомагає з'ясовувати компетенції кандидатів у рекрутчині, у профорієнтації та, звичайно, проливає світло у судово-медичній експертизі.

Відтак, графологія пройшла шлях від культурологічного становлення в давньому світі через наївне сприйняття в Відродженні до свого розквіту в останні століття другого тисячоліття. Нині її методологія та знання забезпечують успіхи у криміналістиці й багатьох практичних сферах людської діяльності. Але сама наука піддана випробуванню комп’ютерними технологіями, які, з одного боку, сприяють глибшим дослідженням, а, з другого, – переводять важливу документацію, особисте листування, авторську творчість в електронну площину й тим самим усувають можливості «бачити» людину через її почерк. Саме тому проводиться почеркознавче дослідження для вирішення головних завдань — вдосконалення методів та якості аналізу, що стоять перед сучасним почеркознавством.

Корисна інформація: