Судова експертиза в цивільному судочинстві
Закон України “Про судову експертизу” в статті 1 закріплює загальне поняття терміну “судова експертиза”, згідно якого судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Традиційно склалося розуміння експертизи як способу отримання нових доказів або підтвердження тих, що вже є в матеріалах справи, тобто призначення експертизи в порядку передбаченому ст. 143 ЦПК. Але слід пам’ятати про закріплення цивільним процесуальним законодавством такого інституту як забезпечення доказів, одним із способів якого є саме призначення експертизи. Можливість призначення експертизи у таких випадках передбачено статтею 133 ЦПК.
Зазначена стаття встановлює, що у разі неможливості подання потрібних доказів або є певні складнощі в поданні цих доказів, особи, які беруть участь у справі мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, закріплений перелік не є вичерпним та судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, виходячи з умов конкретної ситуації.
Прикладом призначення та проведення судової експертизи з метою забезпечення доказів є дослідження тих об’єктів, що швидко псуються (неякісної продукції за позовами про захист прав споживачів) або підлягають знищенню, можуть бути змінені або відчужені тощо. Перевагою призначення експертизи з метою забезпечення доказів є можливість заявити про це навіть до подання позовної заяви, що значно підвищує рівень захисту прав та законних інтересів осіб. В такому разі, заявник має подати до суду позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. Наслідком ненадання позовної заяви у зазначений строк є необхідність відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів особою, яка подала заяву про забезпечення доказів.
У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. Саме наявність або відсутність зазначених обставин дає судді змогу прийняти рішення щодо забезпечення доказів або повернення заяви. Але у будь-якому випадку питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою.
Забезпечення доказів необхідно відрізняти від забезпечення позову, оскільки вони є суттєво різними категоріями. Зокрема, забезпечення доказів – це сукупність процесуальних дій суду відповідно до заяви зацікавленої особи направлених на виявлення, витребування та дослідження доказів, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою, а забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Забезпечення доказів є дуже важливим інститутом в рамках цивільного судочинства, оскільки дозволяє зменшити розмір збитків, попередити порушення прав та законних інтересів осіб та, у разі необхідності, надає змогу зберегти докази, що свідчать про вину особи.