5 1 1 1 1 1 Rating 5.00 (1 Vote)

Просмотреть другие решения с нашими экспертизами

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Чех Н.А.

з участю секретаря - Кузьменко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України, Дніпровського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди,

Розгорнути повний текст

встановив:

Позивач звернувся до суду зі вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 02.08.2009 року СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа № 04-20555 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, та цього ж дня за скоєння вказаного злочину його було затримано, і 03.08.2009 року пред'явлене обвинувачення. Як було встановлено під час розгляду справи у суді, показання, що він (позивач) давав співробітникам внутрішніх справ, були отримані від нього шляхом чинення на нього фізичного та психологічного тиску, нанесення йому та членам його сім'ї побоїв, під час допиту йому не була надана можливість скористатися послугами адвоката. 09 серпня 2011 року обвинувачення стосовно нього було перекваліфіковане на ст. 118 КК України, в пред'явленому обвинуваченні він свою вину також не визнав. 09 вересня 2011 року постановою Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 1-1094/11 матеріали кримінальної справи було повернуто прокурору на додаткове розслідування, а стосовно нього (позивача) було скасовано запобіжний захід по утриманню його під вартою у Київському СІЗО № 13. 19 листопада 2012 року постановою старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Луценка Я.Б. кримінальна справа відносно нього (позивача) була закрита, у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого в даному злочині, що не дало суду остаточно дослідити всі матеріали справи та винести виправдувальний вирок. Проте, не зважаючи на це, вищевказаною постановою він (позивач) був виправданий в скоєнні злочину. З огляду на викладене, просив відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 1 240 000,00 грн., що спричинена незаконними діями та рішеннями органів внутрішніх справ. В ході розгляду справи збільшено суму позову до 4 176 000,00 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав обставини, викладені в позовній заяві, позовні вимоги просив задовольнити з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені у позові. Доповнив, що з 03.08.2009 року по 09.09.2011 року він знаходився у слідчому ізоляторі, де незаконно утримувався, чим фактично було порушене його право на свободу. Щодо експертного висновку № ЕД-1-4-170/15 від 29.01.2015 року, наданого ТОВ Судова незалежна експертиза України , не погоджується в повній мірі та вважає, що експертом невірно використані деякі із коефіцієнтів, зокрема: коефіцієнт індивідуальної особистості потерпілого має дорівнювати 2; також вважає, невірно встановленим коефіцієнт с , замість якого має застосовуватися коефіцієнт 2, у зв'язку з чим позивач вважає, що реальна сума морального збитку складає 4 176 000,00 грн.

Получить персональную консультацию

Розгорнути повний текст

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позивачем вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, і викладених у позові обставин, просив позов задовольнити. Звертає увагу, що під час досудового слідства відносно позивача застосовувалося катування, що підтверджується показами свідків. Від початку свідки вказували на іншу особу, яка вчинила злочин, зокрема, сам ОСОБА_3 давав покази, що наносив удари двом особам, мав знаряддя злочину, однак органи досудового слідства не перевіряли дані обставини. Крім того, свідки, які надавали показання стосовно ОСОБА_1, не підтвердили факту вчинення ним злочину та навіть спростували його, а свідок ОСОБА_4 змінив свої обвинувальні показання стосовно ОСОБА_1 та вказав на те, що вони були здобуті шляхом фізичного та психічного тиску на нього з боку працівників міліції. Представник позивача наголосив, що позивач протягом двох років незаконно утримувався у слідчому ізоляторі та за цей час втратив здоров'я, місце проживання та місце роботи.

Представники відповідача - Міністерства внутрішніх справ України у судовому засіданні заперечили щодо позову, вважали його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зауважили, що у позовній заяві дані про вину конкретних посадових осіб МВС України у спричиненні моральної шкоди відсутні, безпосередньо відповідач прав та інтересів позивача не порушував, немає доказів щодо вчинення неправомірних дій посадовими особами відповідача стосовно позивача. Крім того, МВС України не є правонаступником Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, яке перебуває у стані припинення, однак на даний час не ліквідовано. Вважають, що позивач звернувся до суду за поновленням права, яке МВС України не було порушено. Щодо експертного висновку № ЕД-1-4-170/15 від 29.01.2015 року, наданого ТОВ Судова незалежна експертиза України наголосили, що методика ОСОБА_5, якою керувалась експерт ОСОБА_6 під час визначення розміру моральної шкоди, відповідно до відомостей Державного реєстру методик проведення судових експертиз, з 29.01.2016 року не застосовується.

Також, щодо скарг на дії слідчих СВ Дніпровського РУ ГУМВС України у м. Києві, з якими позивач звертався до МВС України, представник відповідача додатково пояснив, що нормами КПК України закріплено процесуальну самостійність слідчого; скарги на дії працівників слідчих органів та органів дізнання мали бути подані позивачем або прокуророві, або до суду. Як вважає представник відповідача, КПК не містить норм, які б надавали повноваження Міністерству внутрішніх справ втручатися у діяльність слідчого, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги щодо наявності моральної шкоди спричиненої МВС України вважає недоведеними та безпідставними.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у м. Києві та Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві у судовому засіданні заперечила щодо позову, вважала його необґрунтованим, виходячи із того, що Головне управління Національної поліції України, до складу якого входить відокремлений структурний підрозділ без статусу юридичної особи Дніпровське УП ГУ Національної поліції у м. Києві, є новоутвореним юридичним органом публічного права без правонаступництва. Головне управління МВС України в м. Києві та Дніпровське РУ ГУМВС України в м. Києві ліквідовані як юридичні особи публічного права. Вважає, що переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва від ліквідованих органів до утвореного територіального органу юридичної особи публічного права - Головного управління Національної поліції у м. Києві не здійснювалось; триває процедура ліквідації без правонаступників. На думку представника відповідача, саме Дніпровське РУ ГУМВС України в м. Києві є належним відповідачем як суб'єкт спірних правовідносин. У випадку встановлення завданої моральної шкоди та необхідності її відшкодування, то її розрахунок має бути проведено виходячи із мінімального розміру заробітної плати, який встановлювався відповідними нормативно-правовими актами протягом перебування позивача під слідством з 03.08.2009 року по 19.11.2012 року, при цьому розмір моральної шкоди може становити 38 772,00 грн. Щодо експертного висновку № ЕД-1-4-170/15 від 29.01.2015 року ТОВ Судова незалежна експертиза України , зауважила, що формула ОСОБА_7, якою керувалась експерт, відповідно до відомостей Державного реєстру методик проведення судових експертиз з 29.01.2016р. не застосовується. Щодо посилань позивача на неправильність використання експертом розрахунків з таблиці ОСОБА_7 наголосила, що останній не є експертом у відповідній галузі, тому його доводи не можуть бути прийняті як об'єктивні. Вказаний у висновку можливий розмір моральної шкоди не може лягати в основу проведення розрахунку при визначенні суми моральної шкоди та носить лише рекомендаційний характер.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи сповіщався згідно норм процесуального законодавства, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав, що дає підстави прийняти рішення по суті спору без присутності вказаної особи по доказам, наданим стороною позивача та сторонами відповідачів - Головного управління Національної поліції у м. Києві, Дніпровського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві та Міністерства внутрішніх справ України.

Вислухавши позивача, його представника, представників відповідачів - Головного управління Національної поліції у м. Києві та Дніпровського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві, а також представників Міністерства внутрішніх справ України, покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали кримінальної справи № 1-1094/11, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

В суді встановлено, що 02 серпня 2009 року СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа № 04-20555 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, приводом для порушення якої став рапорт оперуповноваженого ВКР Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_9 про виявлення в м. Києві по вулиці Стальського, 28, трупів ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, зі слідами насильницької смерті - колото-різаними ранами грудної клітини, а підставою - матеріали дослідчої перевірки по даному факту, які вказували на наявність ознак злочину. 02.08.2009 року за скоєння вказаного злочину було затримано позивача, якому 03.08.2009 року пред'явлене обвинувачення.

Як було в подальшому встановлено під час розгляду справи у суді, показання, що давав ОСОБА_1 співробітникам внутрішніх справ, були отримані від нього шляхом вчинення на нього фізичного та психологічного тиску, нанесення йому та членам його сім'ї побоїв, під час допиту йому не була надана можливість скористатися послугами адвоката, що підтверджується матеріалами кримінальної справи, показами свідків та результатами медичного освідування ОСОБА_1 Так, 09.09.2009 року ОСОБА_1, під час додаткового допиту як обвинуваченого, відмовився від своїх частково визнавальних показань та пояснив, що вони були дані під впливом фізичного та психологічного тиску.

09 серпня 2011 року обвинувачення стосовно ОСОБА_1 було перекваліфіковане на ст. 118 КК України, в пред'явленому обвинуваченні позивач свою вину також не визнав. 09 вересня 2011 року постановою Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 1-1094/11 матеріали кримінальної справи було повернуто прокурору на додаткове розслідування, а стосовно ОСОБА_1 було скасовано запобіжний захід по утриманню його під вартою у Київському СІЗО № 13, змінено на підписку про невиїзд із постійного місця проживання.

Крім того, свідки, які надавали показання стосовно ОСОБА_1, не підтвердили факту вчинення ним злочину та навіть спростували його, а свідок ОСОБА_4 змінив свої обвинувальні показання стосовно ОСОБА_1 та вказав на те, що вони були здобуті шляхом фізичного та психічного тиску на нього з боку працівників міліції.

19 листопада 2012 року постановою старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Луценка Я.Б. кримінальна справа відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ст. 118 КК України, по факту умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони громадян ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, була закрита, у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого в даному злочині.

Згідно статті 53-1 КПК України (1960 року), у разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності. Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються законодавством України.

За змістом пункту 6 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду , затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 року, зареєстрованим у Мін'юсті 06.03.1996 року за № 106/1131, одночасно з повідомленням про закриття справи особі повинно бути направлене письмове повідомлення за встановленою формою, в якому роз'яснюється, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, а також які саме вимоги особи можуть бути задоволені.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Так, 27 січня 2015 року позивач звернувся до ТОВ Судова незалежна експертиза України щодо надання висновку експертного психологічного дослідження відносно психологічних наслідків для нього, в результаті протиправного притягнення до кримінальної відповідальності у період з 02.08.2009 року по 19.11.2012 року.

Як убачається із експертного висновку № ЕД-1-4-170/15 від 29.01.2015 року експерта ОСОБА_6, ситуація, що склалась для ОСОБА_1, у зв'язку з порушенням проти нього кримінальної справи за ст. 115 КК України, з подальшою перекваліфікацією за ст. 118 КК України та перебуванням в ув'язненні в період з 02.08.2009 року по 09.09.2011 року, а також по 19.11.2012 року - на підписці про невиїзд, була для підекспертного психотравмуючою. Психотравмуючий характер даної ситуації, інтенсивні та тривалі негативні емоційні переживання (страждання) є психологічною передумовою для кваліфікації моральної шкоди ОСОБА_1 Розмір моральної шкоди, що була спричинена ОСОБА_1, може становити 900 мінімальних заробітних плат.

Пунктом другим частини 2 статті 1167 ЦК України передбачається, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно пункту першого частини 1 статті 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР, в редакції від 11.07.2009 року, відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У відповідності до частини другої статті 1 вказаного Закону, у випадках, зазначених у частин першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Пунктом другим частини 1 статті 2 Закону № 266/94-ВР від 01.12.1994 року визначається, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

При цьому, пунктами 1, 5 частини 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР від 01.12.1994 року передбачено, що відшкодуванню підлягають: заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій; моральна шкода.

Частинами п'ятою та шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР від 01.12.1994 року передбачається, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Статтею 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно положень пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.95, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до підпункту першого пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.08.2011 року № 845, та підпункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 38 Порядку від 03.08.2011 року № 845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Відповідно до додатка 3 до Закону України Про Державний бюджет України на 2016 рік , головним розпорядником коштів, виділених для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду (КПКВ 3504030), є Державна казначейська служба України.

Так, пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.95 визначається, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Разом із тим, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.

Як зазначається у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Щодо посилань відповідачів на той факт, що методика ОСОБА_5, якою керувалась експерт ОСОБА_6 при проведенні психологічного дослідження позивача та винесенні експертного висновку № ЕД-1-4-170/15 від 29.01.2015 року під час визначення розміру моральної шкоди, відповідно до відомостей Державного реєстру методик проведення судових експертиз з 29.01.2016 року не застосовується, суд виходить із того, що дані посилання безпідставні, оскільки на час проведення експертного дослідження методика ОСОБА_5 була діючою.

При цьому, щодо самого експертного висновку № ЕД-1-4-170/15 від 29.01.2015 року та визначеного ним розміру моральної шкоди, спричиненої позивачу, то суд приймає до уваги його положення щодо визнання ситуації психотравмуючою для позивача, такою, що кардинальною позначилась на всіх сферах життя позивача, призвела до його інтенсивних душевних страждань, внесла кардинальні зміни у звичайний спосіб життя, що супроводжувалось інтенсивними негативними переживаннями. Разом із тим, судом не беруться за основу положення висновку щодо визначення розміру спричиненої позивачу моральної шкоди. В той же час, суд погоджується, що психологічне дослідження та висновок за результатами його проведення є такими, що відповідають вимогам діючого на момент проведення законодавства.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Частина перша статті 60 УПК України передбачає що, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним, що позивачу спричинено моральну шкоду, внаслідок незаконного перебування особи під слідством чи судом та незаконного застосування запобіжного заходу, що виразилась у стражданнях, заподіяних громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, які призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Так, судом приймається до уваги бездіяльність органу досудового слідства - Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві при розслідуванні вказаної кримінальної справи, що у виразилась нехтуванні наявними доказами, зокрема, показами свідків, що наявні у матеріалах справи, щодо інформації про особу, яка може бути причетною до вчинення злочину, а також про знаряддя вбивства.

В той же час, оскільки судом лише приймається до уваги експертний висновок № ЕД-1-4-170/15 від 29.01.2015 року та не беруться за основу його положення щодо визначення розміру моральної шкоди, крім того ні позивач, ні його представник не є експертами у даній галузі, суд критично ставиться до їх посилань на невірне використання експертом при проведенні експертного дослідження коефіцієнтів по таблиці ОСОБА_7 та вважає недоведеною суму морального збитку у розмірі 4 176 000,00 грн., у зв'язку з чим позов підлягає до часткового задоволення.

При цьому, враховуючи обставини по справі, беручи до уваги положення законодавства України щодо порядку відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, виходячи із того, що законодавчо визначеною є лише мінімальна межа розміру моральної шкоди за час незаконного перебування особи під слідством чи судом, незаконного застосування запобіжного заходу, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги розмір мінімальної заробітної плати, яка станом на дату розгляду даної справи складає 3 200 грн., суд вважає, достатнім розміром моральної шкоди для розумного задоволення потреб позивача буде 1 500 000,00 грн. При цьому, суд виходить із того, що позивач з 02.08.2009 року по 19.11.2012 року незаконно перебував під слідством, з 03.08.2009 року по 19.11.2012 року відносно нього незаконно застосовувався запобіжний захід, зокрема, протягом понад два роки - у вигляді тримання під вартою в слідчому ізоляторі.

Згідно з пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до статті 14 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду , сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат.

На підставі вищевикладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , ст.ст. 1, 2, 3, 12-14 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР, ст.ст. 16, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 60, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України, Дніпровського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Розгорнути повний текст

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

СуддяЧех Н.А.

 

Схожі матеріали:

Корисна інформація: